?

Log in

особливості суфійської поезії - Містичні вчення Сходу та Заходу [entries|archive|friends|userinfo]
Містичні вчення Сходу та Заходу

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

особливості суфійської поезії [Jun. 26th, 2013|09:04 am]
Містичні вчення Сходу та Заходу
mystic_teaching
[ksenia_isakowa]
Художнє втілення головним чином суфізм отримав у ліричній поезії, яка на всіх етапах мусульманським містикам слугувала важливою формою самовираження та у ХІІ-ХІІІ ст. досягла розквіту і домінувала як поетичний жанр до ХVІІІ ст. Це є певною закономірністю, адже коли би суфії не виражали свої вільні думки, вони піддавались нападкам встановлених релігіями; так суфізм знайшов свій вихід в поезії та музиці.
Переважаючим художнім принципом суфійської поезії була алегорія, за допомогою якої виказувались філософські ідеї або описувались містичні переживання. Поступово склався и став традиційним арсенал стереотипних алегорій, що найчастіше будувався на звичних образах арабської поезії, що отримали додаткове семантичне навантаження, як-от вино та кохання. У віршах подобного роду постійно зустрічаються суфійські терміни. Актуальність і важливість звернення до алегорії може бути лаконічно виражена таким чином: “Tell them directly and they will prevent themselves perceiving the truth” ( «Скажи їм прямо, і вони будуть уникати сприйняття істини») (Shah, Idries. Thinkers of the East. Harmondsworth: Penguin Books, 1983)
Інша характерна риса – ставка на музикальність. Коран читається вголос – цей сакральний текст призначений для цього, якщо брати до уваги фонетичні особливості. Вважалось, що в такий спосіб було можливим досягнути екстатичного стану, який вважався божественною милістю. Одним з таких аудіо-засобів міг бути визнаним ефективним – це була музика, інструментальна і особливо вокальна. Прослуховування музики було введено у цілої низки шейхів і отримало технічну назву сама` (від араб. сама’а – «слухати).
Таким чином, суфійський вірш може бути сприйнятий як пісня.
Доцільним буде звернутись до сури аль-фатиха («відкриваючи книгу), яку можна вважати свого роду анотацією до Корану. Приводимо її у перекладі Я. Полотнюка:
1.В ім’я всемилостивого, всемилосердногоБога.
2. Слава Богу, Господу всього сущого.
3. Всемилостивому, всемилосердному.
4. Володареві Судного дня.
5. Тобі поклоняємося і в Тебе благаємо допомоги.
6. Веди нас праведним шляхом:
7. Шляхом тих, кого Ти облагодіяв, а не тих, що прогнівили Тебе, і не тих, що заблукали.
Особливий інтерес становлять останні три айати. Їх буквальний зміст є очевидним, але з езотеричної точки зору деякі слова можуть мати дещо інше значення. Наприклад, поклоніння (5 айат), на думку Т. Буркхардта, слід тлумачити як добровільну відміну індивідуальної волі перед Богом, що також означає співучасть у Божественній Реальності. До того ж, уявлення про «праведний шлях» у правовірного мусульманина і власне суфія різняться, адже з точки зору ортодоксального ісламу суфії вважались майже не єретиками. Так для суфія цей шлях ототожнюється із практикою самопізнання як пізнання Божественної суті через містичні практики.

У філософській-алегоричній ліриці, що апелювала не тільки до інтелекту, а й до уяви виражали свої погляди чи не мало мислителів, але у рамках цього реферату ми зосередимось на таких постатях, як Ібн аль-Арабі, Ібн аль-Фарид та у дещо більшій мірі Джалаледдін Румі.
Таким може бути доволі короткий обрис (точніше спроба такий зробити) суфійської поезії. Таким чином, її особливостями являються, по-перше, алегоричність та інтерпретативність (через що твори більшості поетів невірно тлумачать, зокрема це стосується тем вживання вина і кохання як такого, які далекі від загально зрозумілого значення), по-друге, мелодичність, адже суфійські вірші призначені для співу та музикального супроводу, і по-третє, суфійська поезія є прикладом «вираження невиразного», коли поет намагається описати свій містичний досвід.

Література:
Бертельс, Е.Э. Суфизм и суфийская литература. Москва: «Наука», 1965
Буркхардт, Т. Введение в доктрину суфизма (пер. с англ. Локман Н.П).
Таганрог: Ирби, 2009
Shah, Idries. Thinkers of the East. Harmondsworth: Penguin Books, 1983
LinkReply